Травмована війною дитина, навіть знаходячись у безпечному місці, протягом певного часу продовжує перебувати у надзвичайній ситуації: тепер війна розгортається у неї всередині – в її душі та свідомості. Жахливий, страхітливий досвід, фантазії, думки та спогади про пережиті трагічні події можуть знов і знов повертатися, тривожити уві сні й наяву, не давати повноцінно жити.

У воєнних реаліях найбільш вразливими перед травмувальними подіями та емоційними потрясіннями залишаються маленькі українці. Кризові ситуації викликають у дітей гострі емоційні реакції, серед яких найбільш поширена – страх. З одного боку, це природна й адекватна відповідь людської психіки на зовнішню загрозу. У разі реальної небезпеки він бажаний і потрібний, оскільки так працює наш інстинкт самозбереження. З іншого – тривалі, хронічні переживання страху впливають на емоційне благополуччя дитини, можуть викликати зміни в її поведінці, спричиняти серйозні розлади у її емоційній сфері та навіть тілесні хвороби.

Складні воєнні часи, сповнені тривог та травмувальних подій, для українців тривають, а це означає, що для безлічі дорослих та дітей долання наслідків стресу та відновлення психологічного ресурсу залишаються нагальними потребами. Чому це особливо важливо для дитини та чому їй у цьому надзвичайно потрібна допомога батьків?

Війна змусила українців стикнутися з новою реальністю, сповненою складнощів, болісних переживань та сильних нервових потрясінь. Травмувальні події спричиняють кризи та стрес у людей будь-якого віку, але особливо глибоко ранять незрілу дитячу психіку. Маленькі діти не здатні долати навіть незначний стрес, оскільки не усвідомлюють власні переживання і не можуть впоратися зі своїми почуттями. У цей складний час дитині для подолання наслідків кризи та пристосування до нових умов життя вкрай необхідні любов, піклування та підтримка сім’ї.

Детям всегда нужны родительские любовь и внимание, а в настоящий момент – особенно.

Название книги Росса Грина наиболее полно передает ее основную идею. Она написана для родителей детей от 8 лет и старше – любящих и осознанных мам и пап, которые находятся в постоянном поиске эффективных педагогических методик. У читателя же, воспитанного «старым» методом контроля и принуждения с установкой «родители знают, как лучше», фраза «партнерство с ребенком» может вызвать удивление. Разве можно влиять на ребенка без соблюдения иерархии, без потери родительского авторитета, а главное – без конфликтов с ним? 280 страниц легкого чтения развеивают все сомнения: отношения на основе сотрудничества, в которых нет места ругани и наказаниям, принуждению и тотальному контролю, – вполне реальны!

Общение с детьми, независимо от их возраста – это целое искусство. Чтобы и ребенок, и родители были счастливыми, в общении должны преобладать позитивные эмоции. Этой точки зрения придерживается и гарвардский специалист Шон Ачор, об исследованиях которого можно почитать здесь.