Дебора Макнамара «Спокій. Гра. Розвиток»

Як виховати психологічно здорову дитину

Дебора Макнамара «Спокій. Гра. Розвиток»

В океані суперечливої та розрізненої інформації про виховання дітей раннього віку ця книга стане батькам вірним орієнтиром для побудови саме тих – бажаних і найкращих – стосунків з дитиною. На родинне коло чекатиме трансформація: дорослі, озброєні цінними знаннями, почуватимуться впевненішими, діти – більш захищеними, а всі разом – щасливішими.

Дебора Макнамара – канадська клінічна психологиня, викладачка з досвідом понад чверть століття та послідовниця ідей доктора Гордона Нойфельда щодо теорії прив’язаності. Видатна експертка з розвитку дітей, мама двох доньок, Дебора задумала цю книгу, щоб надати глибини та широти розумінню маленької людини, показавши, як дорослим створити умови для її здорового розвитку. 

Теоретичні напрацювання з понад 14 курсів Гордона Ньюфелда роблять цю літературну працю науковою та авторитетною, а майстерний виклад письменниці – цікавою та доступною для широкого загалу. «Спокій. Гра. Розвиток» адресована кожному, хто має справу з дітьми і прагне робити взаємодіяти з ними відповідально та усвідомлено. Вона показує, що поведінку дитини неможливо розглядати без розуміння її розвитку, та відповідає на важливе питання «Як виховати психологічно здорову дитину?».

00mak3Наскрізна ідея книги – діти народжуються незрілими, незрілість – якість, на яку вони мають право (і яку не можна ігнорувати), а їхня здатність ставати повноцінними особистостями розвивається поступово, крок за кроком. Дебора розглядає цей процес становлення особистості від пелюшок до 7 років (шість послідовних стадій прив'язаності за Ньюфелдом описують ідеальний розвиток прив'язаності протягом перших 6 років життя). Вона детально пояснює батькам, як бути помічниками і ведучими для дітей на шляху до зрілості, чому діти часом поводяться не так, як нам хотілося б, розкриває особливості поведінки малюків з точку зору саме незрілості їхньої психіки та приховані аспекти в їхній поведінці.

Не можна навчитися за книжками, як бути батьком, хоча книжки можуть допомогти, коли ви намагаєтеся зрозуміти дитину (Дебора Макнамара)

Див. також статтю "Як допомогти дитині під час війни"

«Це багато що пояснює» або «Чому я не знав про це раніше?», – напевно, так більшість читачів реагує на ті чи інші викладені в книжці відомості про влаштування дитячої психіки. Авторка вбачає своє головне завдання в тому, щоб допомогти дорослим усвідомити та попередити їхні неправильні дії відносно малюка. Адже дитинство коротке, і згодом наслідки цих помилок буде неможливо виправити – з батьківської, а не з дитячої вини. Ось чому її рекомендації спрямовані на побудову духовного зв'язку батьків з дитиною, а не просто виправлення її поведінки. 

Чому спокій, гра, розвиток і саме в такому порядку? Коли потреба дитини в теплих, близьких і безперервних стосунках задовольняється, вона позбувається своєї найбільшої потреби й у стані спокою стає вільною для того, щоб гратися. Гра ж – це той безмежний творчий розвивальний простір, у якому дітям у ранньому віці необхідно перебувати постійно, щоб розкривати свій потенціал, знаходити та виражати своє справжнє «я», програмувати зв'язки в мозку, відповідальні за розв’язання проблем, зберігати психологічне здоров'я та благополуччя, досліджувати свої творчі сторони та розвивати почуття відповідальності тощо. Дебора наводить та пояснює стратегії створення умов, що спонукають дитину до гри, зокрема задоволення потреби в контакті та близькості, створення розпорядку, ритуалів та режиму дня для підтримання гри та ін.

Багато уваги авторка приділяє емоціям, описуючи 5 кроків до емоційного здоров’я та зрілості. Серед низки проблем розглядає й важкі дитячі переживання. Одне з них – сепараційна тривога. Виходом із ситуації також є направлення уваги дитини на прив’язаність. 

Приклад. Дитина, що йде до дитячого садочка, надто емоційно реагує на розставання з мамою і татом: сльози, крик, істерика. З боку батьків – розпач, роздратування та злість. Готова стратегія в такій ситуації – три кроки при прощанні. 

1 – мама (чи тато) заволодіває увагою дитини та дає їй об'єкт (и) перекривання, на які той може спертися, наприклад, сімейну фотографію, записку від мами, ланцюжок або намисто тощо, які допоможуть дитині підтримувати відчуття близькості з рідними під час розлуки.

2 – мама (або тато) вітає відповідального дорослого (вихователя, викладача тощо), поводиться з ним приязно, щоб дитина могла побачити, що у них хороші стосунки, і переконується в тому, що той дорослий заволодів увагою дитини.

3 – мама (чи тато) повідомляє дитині, коли вони побачаться наступного разу, і йде, поцілувавши його або обійнявши залежно від ситуації.

00mak4Ці принципи дозволять створити передбачуваний розпорядок і ритуал, який допоможе маленькій дитині подолати тривогу та сприятиме формуванню психологічної стійкості.

Нерідко батьки почуваються безсилими й перед дитячою фрустрацією та стрімкими коливаннями в поведінці дитини. Дебора пропонує мудрий підхід:

  • попереджати проблеми та неприємності з дитиною;
  • використовувати розпорядок і режим дня для керування поведінкою;
  • ставати режисером дій незрілих дітей;
  • зберігати альфа-позицію та уникати витіснення дитячих емоцій та ін.

Автор пояснює, як працює дитячий мозок, чому діти можуть бути агресивними чи погано поводитися і що стоїть за цією поведінкою, дає поради, як допомогти дітям вирости впевненими у собі, а батькам – зберігати спокій і терпіння, коли вони стикаються з небажаною поведінкою.

Книга містить 11 розділів – від «Як дорослі ростять маленьких дітей» до «Як маленькі діти виховують дорослих». Чіткий, структурований виклад та детальні пояснення роблять читання книги легким та приємним. Багато прикладів з реального життя, з часом кумедними діалогами малят зі своїми мамами та татусями, служать підтвердженнями думок письменниці. Вона заохочує батьків повернутися до власної вродженої інтуїції, намагається пробудити в них глибоке розуміння природи дитини, переконує в тому, що головним їхнім завданням є давати дітям те, чого вони найбільше потребують у цьому світі, – любов, підтримку, стабільні, теплі, довірливі стосунки. Це запорука того, що діти зможуть стати зрілими, відповідальними та водночас здоровими та щасливими дорослими. Як їхні турботливі та люблячі мами й тата.

Див. також статтю "Як виховувати дітей з любов’ю"

З любов'ю, Алла Янсонс